Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на інтересі до найближчого соціального, природного і культурного оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села, країни, традицій та звичаїв свого народу).

Основні напрями патріотичного виховання

Позитивне ставлення до світу закладається на основі виховання любові та поваги до найрідніших людей (мами, тата, бабусь, дідусів, братів, сестер), усвідомлення тісного взаємозв’язку між поколіннями. Педагогам варто приділяти увагу формуванню у дошкільників дієвих емпатійних проявів щодо близьких, адже мало розуміти, що таке доброта, турбота, вдячність, взаємодопомога - необхідно проявляти ці почуття у повсякденні, цінувати членів своєї сім’ї й теплоту рідної домівки.

Патріотичне виховання передбачає також ознайомлення дітей дошкільного віку з природою рідного краю. При цьому акцент необхідно робити на красі, розмаїтті, багатстві та особливостях природного довкілля нашої країни, виховуючи любов до нього. Дошкільникам слід давати уявлення про різні типи природних ландшафтів України (гори, луки, степи, ліси, водойми тощо), її специфічний рослинний і тваринний світ, визначні природні об’єкти (найбільші річки, озера, найвищі гори, природні заповідники), характерні для певної місцевості кліматичні умови тощо.

Гартування маленького патріота передбачає роботу з формування уявлень про назви рідного міста або села, найближчих вулиць, площ, столиці нашої Батьківщини, про її визначні місця. Також дітей дошкільного віку слід ознайомлювати із державною символікою України (прапор, герб, гімн). Цікавою і корисною для них може бути інформація про людей, які прославили нашу країну (художників, композиторів, письменників, винахідників, учених, мандрівників, філософів, лікарів, спортсменів) та характерні риси українського народу взагалі (миролюбність, доброзичливість, гостинність, працелюбність, творчість, мудрість тощо).

Ще одним важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення дітей до народознавства — вивчення культури, звичаїв, традицій рідного народу шляхом ознайомлення з характерними ознаками побуту українців (житло, одяг, предмети побуту, народна іграшка), народних ремесел (гончарство, вишивка, килимарство, лозоплетіння, бджільництво тощо), символів (верба і калина, вінок, рушник).

У формуванні патріотично налаштованої особистості вагомою є роль народних традицій та обрядів: вони привертають увагу дошкільників до цінностей предків, створюють позитивний настрій, розкривають основи правомірної поведінки, навчають проявляти толерантність щодо всього живого. В процесі ознайомлення з традиціями і звичаями емоційний досвід дітей збагачується новими враженнями, розширюється коло їхніх знань про довкілля, зокрема про близьких людей та свою малу Батьківщину. Залучення дітей до підготовки і відзначення свят народного календаря пробуджує в них любов до рідної землі, повагу до людей праці, інтерес до історії своєї країни.

Виховання любові до Батьківщини, гордості за свою країну має поєднуватися із формуванням доброзичливого, толерантного ставлення до культури інших народів, до кожної людини окремо, незалежно від кольору шкіри та віросповідання. Необхідно сприяти формуванню в дітей етики міжнаціонального спілкування, яка передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до людей різних національностей, що живуть в Україні, інтерес до їхнього буття, культури, традицій і звичаїв.

З метою реалізації окреслених вище завдань педагогам і батькам необхідно створювати умови для накопичення дітьми першого позитивного загальнолюдського духовного досвіду через активне залучення їх до різних видів діяльності: ігрової, пізнавальної, комунікативно-мовленнєвої, предметно-практичної, образотворчої, музичної, рухової, театралізованої тощо.

Серед методів освітнього впливу на духовну сферу дитини перевагу слід віддавати наступним:

· Екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам'яток, визначних місць

· Розповіді вихователя

· Бесіди з цікавими людьми

· Екскурсії

· Спостереження

· Дидактичні, сюжетно-рольові ігри

· Заняття з циклу «Історичні цікавинки»

· Розгляд ілюстративних матеріалів

· Читання та інсценування творів художньої літератури

· Слухання народної, класичної, сучасної музики

· Розглядання творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва

· Розв'язування проблемних ситуацій

· Запрошення членів родин у дитячий садок

· Спільні з родинами виховні заходи

· Виставки, конкурси

· Свята, розваги

Перевагу слід віддавати іграм та ігровим вправам. Педагогам необхідно приділити увагу організації творчих ігор (сюжетно-рольових, драматизацій на основі літературних творів, конструкторсько-будівельних), розробляти і вводити у повсякденне ділове й особистісне спілкування з вихованцями дидактичні ігри і вправи, проблемно-пошукові ситуації.

Значні потенційні можливості щодо патріотичного виховання дітей дошкільного віку мають спостереження у природному, культурному, соціальному довкіллі, екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць, читання художньої літератури та слухання народної, класичної, сучасної музики, розглядання творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, а також бесіди на різні теми, самостійне складання дітьми розповідей-міркувань відповідної тематики з метою вироблення у них власних ставлень і оцінок, суджень, цінностей, що стануть підґрунтям для подальшого формування переконань і світоглядної позиції особистості.

Унаочненню і кращому засвоєнню навчального матеріалу сприяють розглядання картинок, фотографій, перегляд відеофільмів, ілюстрування подій і явищ, причин і наслідків дій та вчинків людей, моделей поведінки, варіантів розв’язання морально-етичних ситуацій за допомогою фланелеграфа, засобами анімації на інтерактивній дошці. Не менш ефективною формою освітньої роботи з патріотичного виховання дошкільників є проведення спільних з батьками заходів (проектна діяльність, свята, розваги, виставки, конкурси).

Засоби патріотичного виховання

v декоративно-прикладне мистецтво

v фольклор

v художня література

v музика

v ігри (дидактичні, народні, сюжетно-рольові)

Якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Консультація для вихователів

"Мова вихователя"

Українська літературна мова - це мова всього українського народу, яка підкоряється історично складеним нормам вимови і письма, що встановлюються протягом тривалого часу народом, його передовими діячами культури , літератури, мистецтва. Сьогодні гостро постало питання перед населенням України щодо оволодіння літературними нормами української мови - навчитися вільно спілкуватися нею в побуті, не порушуючи її орфоепічних норм.

Найактуальнішим сьогодні с питання оволодіння найменшими громадянами України літературними нормами української мови.

Успішне розв'язання цієї проблеми багато в чому залежить від мовленнєвої культури вихователів, дошкільних закладів.

Діти кожної вікової групи спілкуються зі своїми вихователями. Вихователь організує їх ігри, говорить з ними на всіх зайняттях передбачених програмою; знайомить з мовою авторів художніх творів, - це означає, що розвиваючий потенціал мовного середовища в дошкільних закладах цілком залежить від якості мови вихователя.

Для вихователів володіння зразковою мовою - це показник їх професійної підготовленості. Тому турбота про удосконалення своєї мови - моральний І суспільний обов'язок кожного педагога. Кожен вихователь зобов'язаний розвивати в собі досконале володіння тими мовними навичками, які потім передаються дітям. Від культури мови вихователя залежить культура мови дітей.

Мова вихователя, який знаходиться постійно в полі зору малюків, являється основним джерелом з якого діти одержують зразок рідної мови, культурної мови, тому вона повинна бути не тільки правильною з чіткою вимовою всіх звуків рідної мови, але і витримана у певному темпі і гучності, повинна бути інтонаційно виразною, правильно оформлена граматично зв'язною, доступною для розуміння, з вірним і точним використанням словесних значень.

Оповідання, прочитане вихователем з використанням засобів виразності. визиває у дітей певний інтерес, заставляє їх співчувати, відчути силу слова, надовго запам'ятати зміст прочитаного - те саме оповідання прочитане сухо, в швидкому темпі без емоцій не принесе ніякої користі дитині.

Педагог повинен самокритично відноситись до своєї мови і при наявності недоліків в ній старатись виправити їх.

Виявити і виправити недоліки своєї мови не завжди можливо тому що в процесі спілкування основна увага спрямована не на форму мови (як сказати), а її зміст (що сказати). Крім того в результаті халатного відношення до своєї мови деякі недоліки можуть закріпитися у мові і вихователь просто не звертає уваги на них. Наприклад, не звертається увага на такі недоліки, як - швидкий темп мови, нечіткість, монотонність мови, підвищена гучність голосу, неточність при вимові окремих звуків або слів.

Для того, щоб знати про свої недоліки і вчасно звернути увагу на свою мову необхідно вихователю прислуховуватись до порад своїх колег. Відкриті заняття доцільно, записувати на магнітофон, для того, щоб звернути увагу на мову провести аналіз звукового оформлення мови. Виявлені недоліки своєї мови вихователь повинен відмітити в зошиті - самоосвіти, та виробити план і організувати роботу по усуненню недоліків.

Які вимоги повинен ставити вихователь до своєї мови?

Вихователь повинен притримуватися літературних норм вимови, виправляти в мові різноманітні акцепти, вплив місцевих діалектів, вірно ставити наголос в словах.

До нелітературної вимови відносяться побуквенна вимова слів, вимова слів так, як вони пишуться. Відхиленнями і від норми вважаються присутність у мові національних акцентів.

За допомогою мови, можливо виразити відтінки відчуттів, думок. Це досягається не тільки за допомогою окремих слів а також за допомогою вірного використання інтонаційних засобів виразності: сили голосу, темпу, логічного наголосу, пауз, ритму, .тембру.

Вірші, казки, оповідання, які прочитав, або розповів вихователь з використанням вище перерахованих засобів, допомагають дітям краще зрозуміти зміст, відчути силу і красу рідної мови.

Мова вихователя повинна бути емоційно насиченою, в міру голосною і інтонаційно багатою. Така мова сприймається краще, якщо вона звучить в трохи уповільненому темпі. Такий темп підвищує чуттєвість мови і навпаки, швидкий темп робить мову змазаною і важкою до сприйняття.

Голос - це професійний інструмент вихователя і ним необхідно вміло користуватися - берегти від перевантаження.

Невміле використання голосу може проявлятись, наприклад, в непомірній гучності голосу, якщо все-таки ситуація іноді потребує значного підвищення гучності мови, то це не означає, що потрібно переходити на крик.

Якщо голос тихий і слабкий, його потрібно розвивати і зміцнювати спеціальними вправами.

Не менш важливою якістю мови педагога, являється вміння зв'язне і цікаво розповідати. Послідовно викладаючи свою думку, вихователь не повинен перенасичувати свою мову складними оборотами „ незрозумілими словами, довгими фразами.

Мова вихователя сприймається дітьми, якою вона складається із коротких фраз.

У спілкуванні з дітьми вихователю необхідно ширше використовувати лексичне багатство рідної мови, враховуючи вікові особливості, підбирати такі слова, які були б доступними для розуміння і легкі для засвоєння.

У розмові з дітьми слід використовувати слова літературної мови, не допускаючи грубих слів, діалектів, а також слів, які вийшли з вжитку.

Чим різноманітніший словник вихователя тим краща, насиченіша його мова - тим більше слів можуть засвоїти діти.

Крім того, мова вихователя повинна бути спокійною, завжди врівноваженою, ввічливою не тільки по відношенню до дітей а і до працівників дитячого закладу.

Як відмічалося вище, робота з дітьми при наявності дефектів мови недопустима.

Своєчасне не виправлення недоліків вимоги звуків можуть зостатися на все життя. Вади мови часто зустрічаються і у дорослих. Деколи вважається, що виправити недоліки мови у зрілому віці неможливо - це не так. Недоліки мови закріплюються і нерідко людина, привикаючи до своєї мови не звертає уваги на неї. Але при систематичній і наполегливій роботі педагог може покращити свою мову і виправити недоліки у звуковимові.

Для уточнення артикуляції, для правильної вимови звуків, а також для їх постановки слід використовувати спеціальну літературу, а в складних випадках коли самостійно подолати недоліки мови не можливо - звертаються за допомогою до логопеда.

Правильне мовне дихання являється основою мови забезпечуючи нормальне голосо - і звукотворення, зберігає плавність і музикальність мови.

Мовне дихання являється довільним і в значній мірі відрізняється від дихання у стані спокою. Нерідко неправильне мовне дихання приводить до появи заїкання у мові.

Розвивати мовне дихання можливо за допомогою застосування певних вправ. Деякі з вправ я пропоную:

1. Виберіть зручну позу покладіть одну руку на живіт, другу збоку на нижню частину грудної клітки. Зробіть глибокий вдих через ніс, а потім вільний, повільний видих.

2. Зробіть короткий спокійний вдих через ніс затримайте на 2-3 хвилини повітря, потім зробіть протяжний видих через рот.

3. Зробіть короткий вдих при відкритому роті, а на протяжному видоху вимовляйте голосні звуки (а у, о...).

4. Вимовляйте плавно на одному видиху декілька звуків: а-о-у.

5. Проведіть рахунок на одному видиху до 3-5, а потім до 10-15.

6. Прочитайте прислів'я на одному видиху "Правою будують - лівою ламають".

7. Підберіть вірші, оповідання і прочитайте з правильним використанням вдиху і видиху.

Для того, щоб виробити хорошу дикцію, необхідно укріпити мовний артикуляційний апарат (в'ялість губ, погану рухливість язика) налагодити правильне мовне дихання. Для цього теж використовуються певні вправи. Заняття по виробленню хорошої дикції проводяться кожен день по 10-15 хвилин.

Складність засвоєння літературної мови полягає в тому, що вимова не завжди співпадає з правописом. Тому загальноприйнятим нормам літературної вимови слід вчитися у дикторів радіо і телебачення у майстрів художнього слова і у оточуючих людей, які мають зразкову мову.

Для мови вихователя дуже важливим являється правильне використання інтонаційних засобів виразності: логічного наголосу пауз, темпу, мінливості гучності голосу, тембру. Інтонація робить мову живою і інтонаційно насиченою.

Зв'язність мови забезпечується правильним підбором слів, правильною побудовою фраз, послідовністю викладення матеріалу.

Збагачення словникового запасу педагога, точне використання засобів досягається завдяки систематичному читанню художньої літератури., науково-популярної г спеціальної літератури. Правильне відношення до читання, постійна робота з книгою допомагає вихователю глибоко засвоїти і передати дітям багатство і різнобарвність рідної мови.

Велику допомогу у роботі над словом надають різноманітні словники.

Таким чином мова вихователя легко сприймається і доступна дітям у тому випадку, коли в ній точно підібрані слова, граматично чітко побудовані речення, якщо вона інтонаційно вірно оформлена, якщо думки в ній викладені просто, послідовно, цікаво, в доступній формі, з врахуванням віку дитини.

Консультація для педагогів

Організація керування

самостійною руховою діяльністю дітей

Фізичний розвиток дитини, стан її здоров'я, рухова підготовленість залежать від тих умов, у яких вона живе, та запропонованого загального режиму, невід'ємною частиною якого є руховий режим. До його змісту входять комплекс організаційних форм фізичної культури (заняття, ранкова гімнастика, фізкультхвилинки та ін.), який використовується в педагогічному процесі дошкільного закладу, та самостійна рухова діяльність дітей.

Дитині властива потреба у рухах. У ранньому віці вона відбувається у зв'язку з предметною діяльністю, а пізніше реалізується в різноманітних іграх, виконанні фізичних вправ та посильній праці.

Самостійна рухова активність займає у малюків половину часу від загальної їх діяльності протягом перебування у дитячому садку. Крім того, вона менш за все стомлює дітей з усіх форм рухової діяльності. Як відмічають К.Д. Губерт та М.Г. Рисе: «жодна з усіх форм рухової активності (організовані ігри, зарядка, гімнастика) і навіть всі вони разом не покривають цю потребу так повно, як самостійна діяльність, за умови, звичайно, відповідних обставин».

На підвищення рухової активності малюків у самостійних іграх та вправах впливає:

правильне розміщення обладнання, іграшок та посібників,
новизна ігрового матеріалу,
достатня площа для ігор.

Бажано, щоб у груповій кімнаті для дітей двох-трьох років була гімнастична стінка (один-два прольоти), драбинка-стрем'янка, гімнастична лава, куби, м'ячі, обручі, різні іграшки (автомобілі, візки), які стимулюють різноманітну рухову діяльність дітей. Вони розміщуються з таким розрахунком, щоб сприяти виникненню рухової творчості малюків, закріпленню набутих вмінь та навичок.

Керівництво самостійною руховою діяльністю передбачає постійне спостереження вихователя за дітьми і своєчасне переключення їх на інший вид діяльності. Необхідно спонукати дітей робити самим все те, що їм під силу. Враховуючи швидку стомлюваність малюків від одноманітних рухів та поз, їх невміння доцільно регулювати свою діяльність, необхідно слідкувати за зміною рухів у чергуванні з короткочасним відпочинком.

Починаючи з другої молодшої групи, викликати рухову активність у дітей допомагає створення сприятливих оточуючих умов. Якщо у груповій кімнаті або на майданчику є цікаві рухові іграшки, дрібний фізкультурний інвентар (м'ячі, обручі, скакалки та ін.) та встановлені відповідні прилади, в.се це стимулює активність дошкільнят і викликає бажання застосувати ці посібники в іграх та фізичних вправах. У групових кімнатах обладнують фізкультурний куточок, у якому встановлюють дитячі тренажери, драбинку, канат або шест. Вони дають можливість закріплювати вміння та навички у лазінні, рівновазі, розвивати фізичні якості (спритність, силу, витривалість та ін.).

Підвищення рухової активності дошкільників досягається перш за все заохоченням їх до індивідуальних ігор з м'ячами, іграшками, а також підвищення рухливості дітей у сюжетно-рольових іграх. Однак найсуттєвіше значення для створення повноцінного рухового режиму мають рухливі ігри, що організуються вихователем, та різноманітні самостійні ігри, а також вправи та ігри спортивного характеру, які виконуються дітьми під час прогулянок.

Успішна організація самостійної рухової діяльності дітей залежить від їх фізичної підготовленості та наявного рухового досвіду. Тому під час прогулянок її доцільно спрямовувати на удосконалення рухів та повторення ігор, які вже знайомі дітям. Підвищення рухової активності під час ігор сприяє і спілкування дітей. Ігри, у яких вони беруть участь підгрупою, більш тривалі та рухливі, ніж індивідуальні ігри.

Основні умови підвищення рухової активності дітей в іграх (на думку Е.А. Тимофєєвої) такі:

1) правильний підбір іграшок, достатня кількість рухових іграшок, зручне їх розміщення для ігор, новизна ігрового матеріалу;

2) своєчасна допомога дитині у виборі іграшки, сюжету та змісту гри, особливо при переході від одного режимного моменту до іншого;

3) збагачення рухових навичок дітей у процесі гри з різними іграшками та предметами;

4)організація активного спілкування дітей в іграх.

Прогулянка - найбільш сприятливий час для проведення різноманітних фізичних вправ та рухливих ігор. Засоби фізичного виховання підбираються з урахуванням періоду року та погодних умов; раціонального використання обладнання та фізкультурного інвентарю на майданчику; активізації самостійності дітей, створення у них позитивних емоцій, стимулювання індивідуальних можливостей кожної дитини.

В усіх вікових групах протягом дня проводиться 4-5 рухливих ігор, а влітку - 5-6. Одна з них планується на майданчику вранці під час ранкового прийому та огляду дітей. В основному це гра середньої рухливості, яка була раніше розучена з дітьми. У цей час також можна запропонувати окремим дітям тренування з м'ячем, пострибати зі скакалкою (старші діти). Слід заохочувати тих дітей, що проявляють самостійність, за власною ініціативою повторити вправи, які їм до вподоби. Загальна тривалість виконання вправ та участі в іграх під час прийому для дошкільнят різних вікових груп від 15 до 20 хвилин.

Кожний тиждень з дітьми розучують одну рухливу гру, яка повторюється протягом місяця чотири-шість разів залежно відскладності її змісту. Крім того, кожний місяць проводиться по 8-10 рухливих ігор, які були розучені раніше.

Зі старшими дітьми слід частіше проводити ігри спортивного характеру та естафети. Крім рухливих ігор, необхідно широко застосовувати різноманітні вправи в основних рухах: біг у різному темпі, стрибки, метання предметів у ціль та на дальність, лазіння по гімнастичній стінці, вправи з рівноваги та ін.

При розподілі ігор та фізичних вправ протягом дня слід враховувати співвідношення програмного матеріалу, який планується на занятті з фізичної культури (як в залі, так і на майданчику), з щоденними вправами та іграми, які виконуються дітьми під час ранкової та вечірньої прогулянок. Застосовуючи ці засоби, враховують період року та погодні умови. У теплий період (влітку, травень та вересень) реальні для виконання практично всі основні рухи, а також ігри, де переважає біг та метання, ігри-естафети.

Восени та ранньою весною до змісту прогулянок вводять різноманітні вправи з рівноваги, з м'ячами, обручами, скакалками, рухливими іграшками. їх можна організовувати у непогожу погоду на веранді або під навісом.

Взимку планують ходьбу по колоді, снігових валах, метання в ціль та ін., катання на санчатах, лижах та ковзанах. У будь-яку пору року під час прогулянок широко застосовуються рухливі ігри. Якщо дозволяють погодні умови, з метою закріплення та удосконалення навичок в основних рухах, розвитку спритності та швидкості, починаючи з середньої групи, дітям пропонують виконання вправ у певній послідовності, використовуючи смуг «перешкод» (колода, дуги, обруч для пролізання, ходьба по закопаних у землю автомобільних покришках та ін.). Оскільки названі вправи вже вивчалися з дітьми під час занять, то виконання їх на смузі «перешкод» не викликає особливих ускладнень у дітей.

Значне місце на прогулянці відводиться вправам спортивного характеру, які планують залежно від періоду року (взимку - катання на санчатах, ковзання на льодових доріжках; ходьба на лижах; весною та влітку - катання на велосипеді або самокаті, роликових ковзанах). Регулярно впроваджуючи їх під час прогулянок, можна істотно активізувати рухову діяльність дітей, особливо в несприятливих погодних умовах (низька температура, сніг).

Поряд із вправами спортивного характеру, старшим дітям пропонують ігри з елементами спорту: баскетбол, футбол, городки, бадмінтон, настільний теніс, хокей з м'ячем (у теплий період року) та хокей з шайбою без ковзанів (взимку). Навчання вправ спортивного характеру та елементів більшості спортивних ігор проводиться під час занять з фізичної культури, а закріплюються вони в процесі прогулянок.

Важливим моментом у розподілі ігор та вправ під час прогулянок є чергування фізичного навантаження з відпочинком, більш інтенсивних фізичних вправ з менш рухливими. Наприклад, якщо діти середньої групи вправлялися у метанні торбинок з піском у ціль або прокочували м'яч одне одному, їм після цієї вправи пропонують гру з бігом «У ведмедя у бору» або «Знайди собі пару». Епізодично допускається застосування одного й того самого руху під час вправлення на якому-небудь приладі та в рухливій грі. Діти старшої групи виконують кидки великого м'яча у баскетбольний кошик, а потім вихователь розподіляє їх на 3-4 команди і пропонує позмагатися у грі «Закинь м'яч у кошик».

При проведенні ігор та вправ слід застосовувати різні способи організації дітей. Так, рухливі ігри вихователь проводить зі всією групою. Кожна гра повторюється 3-5 разів. У вправах спортивного характеру беруть участь також всі діти. У деяких іграх (городки, настільний теніс, серсо) та вправах (катання на велосипеді, стрибки зі скакалкою та ін.) беруть участь декілька дітей, які мають бажання поуправлятися у них.

Намагаючись збагатити прогулянки рухливими іграми та фізичними вправами, треба пам'ятати, що рухову активність дітей наприкінці її слід знижувати. Тому незалежно від змісту ранкової прогулянки за 10-15 хвилин до її закінчення рухливість дітей обмежується. Цим забезпечується спокійний перехід їх до обіду та денного сну.

Необхідно доцільно розподіляти рухову активність дітей протягом перебування їх у дошкільному закладі. Особливої уваги потребує друга половина дня, коли часто проводяться малорухливі та спокійні види діяльності у дошкільнят. Тому на вечірній прогулянці слід застосувати більш динамічні засоби фізичної культури (основні рухи, вправи спортивного характеру, ігри, естафети).

У керівництві руховою діяльністю дітей під час прогулянки (за рекомендацією М.О. Рунової) можна виділити два етапи. Спочатку вихователь виясняє у дитини інтереси до ігор та вправ, взаємовідносини з однолітками, виявляє її рухову підготовленість. Для розвитку самостійної діяльності дітей створюються необхідні умови: своєчасна допомога кожній дитині у виборі гри та вправ, фізкультурних посібників. На цьому етапі застосовуються такі методи та прийоми: спільне виконання вправ дитини зі своїми однолітками, пояснення та показ більш складних елементів рухів, заохочення. Основним напрямком у керівництві руховою активністю дітей у процесі самостійної діяльності є збагачення їх різноманітними рухами.

На другому етапі здійснюється більш інтенсивний вплив вихователя на рухову активність дітей. Малорухливі діти залучаються до діяльності, яка сприяє розвитку інтересу до ігор та фізичних вправ. Дуже рухливих та збудливих дітей спрямовують на вправи, які вимагають від них точності рухів (метання в ціль, вправи у рівновазі), вони стримують їх від значної рухливості і сприяють формуванню уваги та стриманості. Індивідуальний підхід до дітей різних вікових груп повинен застосовуватися з урахуванням інтересу дитини до ігор та різних видів фізичних вправ.

Вихователю потрібно добре знати стан здоров'я, фізичний розвиток, рухову підготовленість, особливості поведінки та інші показники індивідуального розвитку дитини. У процесі самостійної рухової діяльності діти в основному самі регулюють фізичне навантаження, змінюючи більш інтенсивні рухи менш інтенсивними і за необхідності роблять паузи. Однак слід спостерігати за станом самопочуття дітей, здійснюючи індивідуальне керівництво їх діяльністю.

Індивідуальна робота повинна також спрямовуватися на активізацію малорухливих дітей, покращання фізичної та рухової підготовленості більш слабких дошкільнят. Враховуючи індивідуальні особливості дітей, вихователь одним з них надає допомогу у виконанні вправ, а іншим нагадує, як їх робити, підбадьорює та оцінює рухові дії. Деяким дітям пропонує відпочити, попереджуючи їх втому та занадто велике перегрівання від рухової діяльності.

Особливого підходу потребують діти, рухова активність яких обмежується після перенесених хвороб. Слід порадитися з лікарем, які вправи їм можна виконувати і в яких іграх брати активну участь. Поступово цим дітям пропонують більш інтенсивні рухи та динамічні ігри.

Треба слідкувати, щоб діти частіше вправлялися у тих способах виконання рухів, якими вони володіють гірше. Підтримувати бажання дитини допомагати своїм одноліткам оволодіти важкою для них вправою. Наприклад, у старших групах - стрибки зі скакалкою, кидки баскетбольного м'яча в кошик та ін.

Таким чином, самостійна рухова діяльність має виняткове значення для формування у дитини звички та потреби у систематичному виконанні фізичних вправ і впливає на всебічний її розвиток. Поряд з закріпленням та удосконаленням різних рухових дій у дітей формується почуття колективізму, виховується товариськість, доброзичливість до своїх товаришів, впевненість у своїх силах.

Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу №1 "Червона шапочка" Слобожанської селищної рад

Сторінка методиста